Рішення 19. 08. 10р. Справа №10/226-09



Скачать 366.08 Kb.
Дата09.08.2019
Размер366.08 Kb.
#127435
ТипРішення

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

19.08.10р. Справа № 10/226-09



За позовом Свято-Тихвінський жіночий монастир Дніпропетровської Єпархії Української Православної церкви ( м. Дніпропетровськ)

до В-І: регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ)

В-2 : Дніпропетровська обласна рада (м. Дніпропетровськ)

Третя особа - 1 на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерство освіти і науки України (м. Київ)

Третя особа - 2 на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Служба у справах дітей Дніпропетровської обласної державної адміністрації ( м. Дніпропетровськ )

Третя особа - 3 на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Комунальне підприємство "Міжміське бюро технічної інвентаризації" (м. Дніпропетровськ)

Третя особа - 4 на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Обласний комунальний заклад освіти "Дніпропетровська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат № 1 для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку" ( м. Дніпропетровськ)

Третя особа - 5 на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Дніпропетровська міська рада (м. Дніпропетровськ)

про визнання права власності

Суддя Кощеєв І.М.

Представники:

від позивача: Патика А. В. - ( дов. від 02.08.2009 р. )

від відповідача -1: Коваль І. О. - (дов. від 09.12.2009 р. № 85 )

від відповідача -2: Смирний О. С. - (дов. від 23.12.2008 р. № 2061/0/2-08 )

від третьої особи -2: Пугач К. В. - ( дов. від 16.08.2010 р. № 1025/1 О )

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2009 р. Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області а в якому просив суд : повернути із державної власності Свято­Тихвінському жіночому монастирю Дніпропетровської Єпархії Українського Православної Церкви нерухоме майно, а саме : будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171; визнати за Свято - Тихвінським жіночим монастирьом Дніпропетровської Єпархії Українського Православної Церкви право власності на нерухоме майно, а саме : будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171.

В обгpунтування позовних вимог, Позивач посилався на те, що Свято- Тихвінський жіночий монастир заснований у 1863 році. У 1923 році монастир закрили і на його базі влаштували дитячий будинок, який згодом перетворився на школу-інтернат. В роки існування Радянського Союзу монастир неодноразово ліквідували та поновлювали. На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР № 1549 від 01.11.1958 р., в період, коли монастир був тимчасово непрацюючим, територію та будівлі монастиря зайняли під обласний інвалідний будинок для пристарілих, школу-інтернат, дитячі ясла. Школа-інтернат існує до сьогоднішнього часу.

Відповідно до Розпорядження Президента України від 22.06.1994 р., місцевим органам державної виконавчої влади необхідно було забезпечити до 01.12.1997 р. передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням. Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 18.11.1997 р., вирішено управлінню освіти облдержадміністрації до 01.01.1998 р. поетапно повернути приміщення Свято - Варваринської церкви з прилеглими спорудами, що розміщуються на території Дніпропетровської допоміжної школи-інтернату № 1 по вул. Чичеріна, 171 ( колишній Свято -Тихвінський жіночий монастир ), у власність Дніпропетровської Єпархії Української православної церкви. Однак, Свято - Тихвінському жіночому монастирю Дніпропетровської Єпархії Української православної церкви так і не були повернуті спірні приміщення, що Є порушенням прав та законних інтересів Позивача.

До участі в справі, судом було залучено в якості співвідповідача Дніпропетровську обласну раду.

Враховуючи приписи: ч. 2 ст. 16 ГПК України (справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна ); ч. 2 ст. 17 ГПК України (справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду ), а також певну судову практику ( постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2007 р. по справі № 30/308-07 за позовом релігійної громади Святого Йосипа парафії римо-католицької церкви м. Дніпропетровська до компанії "Даксберіінк" та Дніпропетровської обласної ради про зобов’язання передати майно) - господарський суд Дніпропетровської області продовжив розгляд справи.

З метою захисту інтересів держави та запобіганню незаконного відчуження державного майна у справу вступив прокурор Дніпропетровської області.

Під час розгляду справи у суді, Позивач звертався до відповідачів із пропозицією укласти по справі мирову угоду, згідно з умовами якої, монастир пропонував з метою сприяння духовного та матеріального плану діяльності інтернату, узгодити з Обласним комунальним закладом освіти "Дніпропетровська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 1" порядок користування спірним майном та його обслуговування з урахуванням інтересів дітей школи-інтернату. Монастир також пропонував сплатити всі судові витрати по справі.

Позивачем були уточнені позовні вимоги, в яких заявник просив суд визнати за Українською Православною Церквою право власності на будівлі та споруди Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви, а саме: літ. Б-2 - учбовий корпус, загальною площею 2279,1 кв. м., літ. В-l- майстерня, загальною площею 249,7 кв. м., літ. Д-l- майстерня - загальною площею 540,5 кв. м., літ. Е-І - їдальня, загальною площею 772,5 кв. м., літ. Ж-1 - спортзалу, загальною площею 260,6 кв. м., літ. М-l - господарська будівля, загальною площею 58,6 кв. м., літ. Л-1 - господарська будівля, загальною площею 15,3 кв. м., літ. Г -1 - майстерня, загальною площею 290,9 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна,171.

Відповідач - 1 у письмових поясненнях вказує на те, що не є зрозумілим, які інші будівлі знаходяться на балансі школи - інтернату № 1 із раніше належних монастирю, і їх використання на теперішній час, та які будівлі на теперішній час існують в натурі, із будівель раніше належних монастирю.

Відповідач - 2 проти задоволення позовних вимог Позивача заперечує. Зазначаючи у відзиві на позов на Їх недоведеність. Так, обласна рада вказує на те, що у відповідності до її рішення у власність Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви повинно бути передано лише Свято-Варварівську церкву, а не всі споруди, які належали Свято-Тихвінському жіночому монастирю, що і було зроблено. Крім того, Відповідач - 2 вказує на те, що передача нерухомого майна повинна була здійснена на користь Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви, а не Позивача.

Відповідачем - 2 заявлене клопотання про застосуванням судом до позовних вимог Позивача строків позовної давності.

Третя особа -3 у письмових поясненнях зазначила наступне: з матеріалів Технічних паспортів будівель розташованих за адресою вул. Чичеріна, 171, вбачається, Що: будівля під літерою "Б"-2 була побудована у 1867 році; будівля під літерою "В"-1 була побудована у 1870 році; будівля під літерою "Д" -1 була побудована у 1870 році; будівля під літерою "Е"-1 була побудована у 1870 році; будівля під літерою "Ж" -1 була побудована у 1870 році; будівля під літерою «Г»-1 була побудована у 1895 році., будівля під літерою «М»-1 була побудована у 1982 році, будівля під літерою "Л"-1 була побудована у 1988 році.

З письмових пояснень Третьої особи -4 вбачається, що школа-інтернат проти задоволення позовних вимог Позивача заперечує, зазначаючи на відсутності правових підстав, а також на тому, що Позивачем не доведено правонаступництво Свято- Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської Єпархії Українського Православної Церкви прав та обов’язків жіночого монастиря, заснованого у 1863 році. Третя особа вважає, що саме Обласний комунальний заклад освіти "Дніпропетровська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат № 1 для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку" є власником та користувачем спірного нерухомого майна. Відповідно до наданих БТІ матеріалів інвентаризації, зазначені у позові будівлі побудовані в 1960-1982 р. р., і лише деякі в 1895 р.

Третя особа -5 у письмових поясненнях зазначила на тому, що спірне нерухоме майно до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська не відноситься.

Прокурор Дніпропетровської області не підтримав позовні вимоги Позивача та просив суд відмовити Позивачеві в задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом позовної давності, на застосуванні якого, Прокурор заявив клопотання.

Зважаючи на те, що при вирішенні господарського спору виникла необхідність у роз’ясненні питань пов’язаних із встановленням року побудови певних спірних об’єктів, що потребували спеціальних знань, суд задовольнив клопотання Позивача щодо призначення по справі судово-будівельної експертизи, проведення якої було доручене Дніпропетровській торгово-промисловій палаті.

На вирішення судово-будівельної експертизи, судом були поставлені питання щодо року побудови будівель і споруд ( кожної окремо ), що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171.

На час проведення судово-будівельної експертизи, провадження у справі зупинялося.

Відповідно до висновку судово-будівельної експертизи проведеної Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, рік будівництва будівель та споруд, які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171, а саме:

- літ. Б-2 учбовий корпус загальною площею 2279,1 кв. м. - визначити неможливо;

- літ. В-І, майстерня загальною площею 249,7 кв. м. - приблизно 1895-1960 р. р.;

- літ. Д-l- майстерня загальною площею 540,5 кв. м.- 1870 рік;

- літ. Е-l- їдальня загальною площею 772,5 кв. м.- приблизно 1875-1895 р. р.;

- літ. Ж-І - спортзал, загальною площею 260,6 кв. м.- приблизно 1876-1895 р. р.;

- літ. М-l- господарська будівля, загальною площею 58,6 кв. м.- визначити неможливо;

- літ. Л-l- господарська будівля, загальною площею 15,3 кв. м. - визначити неможливо;

- літ. Г-1- майстерня, загальною площею 290,9 кв. м. - 1895 рік.

Усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, стало підставою для його поновлення.

Після поновлення провадження у справі, Позивач знов уточнив свої позовні вимоги з урахуванням висновку судово-будівельної експертизи проведеної Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, та просить суд: визнати за Українською Православною Церквою право власності на будівлі та споруди Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви, а саме: літ. В-І - майстерня загальною площею 249,7 кв. м.; літ. Д-l- майстерня загальною площею 540,5 кв. м.; літ. Е-l-Їдальня загальною площею 772,5 кв. м.; літ. Ж-І - спортзал, загальною площею 260,6 кв. м.; літ. Г-l- майстерня, загальною площею 290,9 кв. м., літ. З-І - сарай, загальною площею 203,4 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичерін а, 171.

В додаткове обгpунтування своїх позовних вимог, Позивач посилається на те, що ним не пропущений строк позовної давності щодо захисту своїх прав, а також вказує на те, що відповідно до довідника "Вікіпедія", монастир і територія на якій він знаходиться в цілому -є культовою будівлею.

Представники Третіх осіб -1, -3, -4, -5, Прокурора в судове засідання з’явилися. Вказані особи були належним чином повідомлені судом про час і місце проведення судового засідання.

Клопотань про відкладення розгляду справи від учасників судового процесу до суду не надходило.

Господарський суд розглядає справу за наявними в ній документами.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, Прокурора, дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В архівній довідці складеній уповноваженим Ради по справам православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Дніпропетровській області ( грудень 1947 р. ) зазначається, що в Дніпропетровській області знаходиться один жіночий монастир, який має назву "Тихвинський". Монастир знаходиться в м. Дніпропетровську по вул. Чичеріна і був заснований у 1863 р. В 1866 р. затверджена община, яка в 1877 році змінила назву на монастир. Монастир має земельну ділянку розміром 6 га. Земельна ділянка виділена Держпланом та закріплена за монастирем, На земельну ділянку мається план, затверджений у 1947 р. архітектурним відділом виконкому міської ради. Земельна та дворова ділянки, разом із займаними монастирем будівлями, зареєстровані в 1946 р. інвентаризаційною конторою Міськжитловідділом, як фонд монастиря. Монастир має наступні будівлі : зруйнований та обгорілий собор; дві будівлі, зайняті під церкви ( площею 593 кв. м. ); дев’ять корпусів та три житлові квартири (загальною площею 2 744 кв. м.) З яких - чотири корпуси зайняті монастирем ( площею 1 056 кв. м. ), два корпуси, один 2-х поверховий ( площею 821 кв. м. з садом до них та земельною ділянкою у 8 га, зайняті обласним інвалідним домом для пристарілих, два корпуси ( площею 552 кв. м. ) зайняті школою "Інтернат", один корпус ( колишня вітальня монастиря) ( площею 224 кв. м.) зайнята дитячим садком № 3, житлові квартири (площею 91 кв. м. ) розташовані рядом з корпусами монастиря. Монастир має один сарай.

Із змісту архівної довідки про Тихвінський жіночий монастир складеної уповноваженим ради по Дніпропетровській області на ім’я голови ради по справам Руської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР ( червень 1955 р. ) вбачається, що в існуванні монастиря була перерва з 1924 р. по 1942 р., а на колишній монастирській садибі та в монастирських будівлях розташований дитячий будинок.

Відповідно до архівного "Позачергового повідомлення" складеного уповноваженим Ради по справам православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Дніпропетровській області ( 17.08.1947 р. ) на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР № 914-45 від 17.07.1959 р. відбулося закриття Тихвінського жіночого монастиря в м. Дніпропетровську. В повідомленні також зазначається, що після закриття монастиря : в будівлі колишнього молитовного дому буде організований клуб для дитячого містечка - дитячий будинок та дві школи інтернату. Будівлі, яка займалися монастирем влаштовуються під житло та класи школи інтернату. За актом прийнято директором школи сім будинків загальною площею 2 306 кв. м., в тому числі житлової 933 кв. м. з присадибною земельною ділянкою площею 39348 кв. м.

З архівної Довідки про Тихвінський жіночий монастир складеної уповноваженим Ради по справам Руської Православної Церкви по Дніпропетровській області вбачається, що станом на 05.06.1958 р. на території Монастиря розташований дитячий будинок в трьох колишніх до 1924 року монастирських будівлях, які в післявоєнний період були огороджені невисоким парканом з каміння.

10.10.1958 р. виконавчий комітет Дніпропетровської обласної ради приймає рішення N2 918 "Про ліквідацію Тихвінського жіночого гуртожитлового монастиря в м. Дніпропетровську ( вул. Чичеріна, 171 )". Відповідно до вказаного рішення, приміщення, що займалися монастирем необхідно було повернути дитячому будинку та школі-інтернату.

Згідно з Актом складеним 05.08.1959 р., секретарем Єпархіального управління була передана комісії до складу якої також входив голова виконавчого комітету Красногвардійської районної ради - земельна ділянка площею 39 348 кв. м. і будівлі Тихвінського монастиря.

Як вбачається з матеріалів справи, до закриття Тихвінський жіночий монастир належав Російській Православній церкві, правонаступницею якої є Українська Православна Церква відповідно до рішення Архієрейського Собору Російської Православної Церкви від 27.10.1990 р., листа Святішого Патріарха Московського й всієї Русі Алексія ІІ до Міністра юстиції України та постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 р. N2 3796-ХХІІ.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", розпорядження Президента України від 22.06.1994 р. N2 53/94-рп "Про повернення релігійним організаціям культового майна", враховуючи заяву єпархіального управління Дніпропетровської єпархії Української православної церкви, Дніпропетровська обласна рада прийняла рішення N2 100-10/ХХІІ від 18.11.1997 р., яким вирішила Управлінню освіти облдержадміністрації до 01.01.1998 р. поетапно повернути приміщення Свято-Варварівської церкви з прилеглими спорудами, що розміщуються на території Дніпропетровської допоміжної школи-інтернату № 1 по вул. Чичеріна, 171 ( колишній Свято- Тихвінський жіночий монастир ), у власність Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви.

Відповідно до рішення Дніпропетровської обласної ради N2 100-10/ХХІІ від 18.11.1997 р., начальник управління освіти Дніпропетровської обласної державної адміністрації прийняв наказ № 717 від 18.12.1997 р. "Про передачу приміщень Дніпропетровської спеціалізованої навчально-реабілітаційної багатопрофільної школи-інтернату № 1 для дітей з розумовими вадами Дніпропетровській Єпархії".

02.02.1998 р. директор школи-інтернату N2 1 прийняв наказ про передачу у власність Дніпропетровській Єпархії Української Православної Церкви наступні приміщення та об’єкти : Приміщення клубу ( Храм ); Приміщення колишньої початкової школи; Приміщення майстерень - швейної та малярно-штукатурної справ ( Келії ); Господарське приміщення ( "Шиномонтаж" ); Теплиця; Площа саду та колишнього спортивного майданчику.

Між директором Дніпропетровської школи-інтернату N2 1 та Керуючим Дніпропетровською Єпархією Української Православної Церкви був складений Акт про передачу приміщень ( по вул. Чичеріна, 171 ), згідно з яким школи-інтернат передала, а Єпархія прийняла : Будівля клубу ( колишня Варварівська Церква ); Будівля швейних майстерень N2 2 ( колишні келії ); Будівля подстан. Столярна майстерня ( колишня келія монахинь ); Будівля школи; Будівля спального корпусу з полу підвалом; Сад; Спортивний майданчик ( продовження монастирського саду ); Теплиця ( будівля одноповерхова ). Вказаний Акт затверджений начальником управління майном Дніпропетровської обласної ради. В акті також зазначається, що інші монастирські будівлі залишаються на балансі Дніпропетровської школи-інтернату N2 1 до відповідного наказу управління освіти Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Відповідно до рішення Дніпропетровської обласної ради N2 100-10/ХХІІ від 18.11.1997 р., начальник управління освіти Дніпропетровської обласної державної адміністрації прийняв наказ № 96 від 09.02.1999 р. "Про передачу земельної ділянки Дніпропетровської спеціалізованої навчально-реабілітаційної багатопрофільної школи-інтернату № 1 для дітей з розумовими вадами Дніпропетровській Єпархії". Згідно зазначеного наказу у власність Дніпропетровській Єпархії Української Православної Церкви передавалась земельна ділянка вздовж вул. Чичеріна.

Розпорядженням міського голови Дніпропетровської міської ради від 29.08.2001 р. № 838 р - присвоєно Свято- Тіхвинському жіночому Монастирю Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви по вул. Чичеріна поштову адресу -вул. Чичеріна, 171 "Б" ( колишня адреса -вул. Чичеріна, 171 ).

На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.08.2002 р. № 1726 видано Свідоцтво про право власності на об’єкти нерухомого майно, згідно з яким будівлі: літ. А-2, А1-2, А11-2,а, а1, а11, а111, а4, а5 - келії; літ. Б-2, б, б1, б11, б111, б4, б5, б6, б7 -храм; літ. B-l,Вl-l, в1-1, в11-1, в10-l, в3, в4, в5, в6, в7, в8, в9 - трапезна; літ. Г-l, Гl-l, Г11-1, г111-1, г, гl, г4, г5, - келії; літ. М-l, м - майстерня; літ. Т-l, т - проскурняк з теплицею літ. Т1-1; літ. Ч-1 - майстерня - Свято-Тіхвинського жіночого Монастиря Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви, які розташовані в м. Дніпропетровську, по вул. Чичеріна за № 171 "Б" належать Українській Православній Церкві на праві колективної власності.

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 08.10.2003 р. № 192/12 та від 22.09.2004 р. № 20/20, між Дніпропетровською міською радою ( Орендодавець) та Свято-Тіхвинським жіночим Монастирем Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви ( Орендар) укладений 26.11.2004 р. Договір оренди землі, згідно з умовами якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове ( на десять років ) платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Чичеріна, 171-Б ( Кіровський район ) і зареєстровану в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:020:0014. Цільове використання земельної ділянки за цим договором, відповідно до п. 1.2. договору - громадські та релігійні організації.

29.12.2008 р. між Дніпропетровською міською радою ( Орендодавець) та Свято-Тїхвинським монастирем Дніпропетровської єпархії Української православної церкви ( Орендар) укладений Додатковий договір до Договору оренди землі від 26.11.2004 р., яким строк дії договору склав до 28.12.2053 р.

Отже, частина нерухомого майна, що належала Тихвінському жіночому монастирю, до його закриття, відповідно до приписів чинного законодавства була повернута його власнику.

Решта нерухомого майна Тихвінського жіночого монастиря, зазначеного у позові Дніпропетровській Єпархії Української Православної Церкви повернута не була.

Так, на підставі листа Дніпропетровської обласної ради від 13.06.2005 р. № 4/17-1482 про надання обласній раді повноважень щодо здійснення правомочностей як власника майна, яке є спільною власністю територіальних громад області, відповідно до ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Дніпропетровська міська рада прийняла 21.09.2005 р. рішення № 72/30 про доручення Дніпропетровській обласній раді від імені громади міста Дніпропетровська виконувати певні повноваження щодо управління об’єктами комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні обласної ради.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 18.12.2005 р. № 17/32 внесені зміни до рішення міської ради від 25.09.2005 р. № 72/30 та затверджений Перелік об’єктів комунальної власності територіальних громад області, які належать до спільної власності територіальних громад області, забезпечують спільні потреби територіальних громад області і перебувають в управлінні Дніпропетровської обласної ради.

Відповідно до п. 9 Додатку № 1 до рішення міської ради від 23.12.2005 р. № 17/32 до переліку об’єктів комунальної власності територіальних громад області, які належать до спільної власності територіальних громад області, забезпечують спільні потреби територіальних громад області і перебувають в управлінні Дніпропетровської обласної ради, відноситься Обласний комунальний заклад освіти "Дніпропетровська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат № 1 для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку", розташований у м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171.

Згідно з п. 9 Додатку № 2 до рішення міської ради від 23.12.2005 р. № 17/32 до переліку об’єктів нерухомого майна, які належать до спільної власності територіальних громад області, забезпечують спільні потреби територіальних громад області та перебувають в управлінні Дніпропетровської обласної ради, по яких міська рада, окремо по кожному об’єкту, за зверненням Дніпропетровської обласної ради, приймає рішення про надання доручення Дніпропетровській обласній раді щодо продажу, передачі під заставу, в концесію ( станом на 01.12.2005 р. ), відноситься Обласний комунальний заклад освіти "Дніпропетровська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат № 1 для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку", розташований у м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171.

В листі Комунального підприємства "Міжміське бюро технічної інвентаризації" №11743 від 29.09.2009 р. зазначалося, що станом на 25.09.2009 р. право власності на нерухоме майно за адресою : вул. Чичеріна, 171 зареєстроване не було.

Під час розгляду спору у суді - 15.01.2010 р. Голова Дніпропетровської обласної ради прийняв розпорядження № 4-р "Про доповнення переліку об’єктів комунального майна, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області". Відповідно до додатку до вказаного розпорядження до об’єктів комунального майна, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області увійшли: літ. А-2 - спальний корпус, загальною площею 2646,6 кв. м.; літ. Б-2 - учбовий корпус, загальною площею 2 279,1 кв. м., літ. В-l- майстерня, загальною площею 249,7 кв. м.; літ. Г-l - майстерня, загальною площею 290,9 кв. м.; літ. Д-l- майстерня - загальною площею 540,5 кв. м.; літ. Б-1 - їдальня, загальною площею 772,5 кв. м.; літ. Ж-1 - спортзалу, загальною площею 260,6 кв. м.; літ. З-1 сарай, загальною площею 203,4 кв. м.; літ. И-l гараж, загальною площею 117,9 кв. м.; літ. К погріб; літ. Л-1 - господарська будівля, загальною площею 15,3 кв. м.; літ. М-l - господарська будівля, загальною площею 58,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171 і балансоутримувачем, яких є Обласний комунальний заклад освіти ,,дніпропетровська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат № 1 для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку".

19.01.2010 р. видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно будівлі і споруди, Обласний комунальний заклад освіти "Дніпропетровська спеціальна загальноосвітня школа - інтернат № 1 для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку": літ. А-2 - спальний корпус, загальною площею 2 646,6 кв. м.; літ. Б-2 - учбовий корпус, загальною площею 2 279,1 кв. м., літ. В-l- майстерня, загальною площею 249,7 кв. м.; літ. Г-1 - майстерня, загальною площею 290,9 кв. м.; літ. Д-l- майстерня - загальною площею 540,5 кв. м.; літ. Б-І - їдальня, загальною площею 772,5 кв. м.; літ. Ж-1 - спортзалу, загальною площею 260,6 кв. м.; літ. З-1 сарай, загальною площею 203,4 кв. м.; літ. И-l гараж, загальною площею 117,9 кв. м.; літ. К погріб; літ. Л-І - господарська будівля, загальною площею 15,3 кв. м.; літ. М-l - господарська будівля, загальною площею 58,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171 - форма власності комунальна, власником є територіальна громада сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради.

Вищенаведені розпорядження № 4-р "Про доповнення переліку об’єктів комунального майна, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області" та Свідоцтво про право власності на нерухоме майно будівлі і споруди від 19.01.2010 р., стосовно спірних об’єктів нерухомості, суд вважає такими, що прийнятті передчасно без врахування усіх обставин справи та приписів чинного законодавства, а тому господарський суд, відповідно до ст. 4 ГПК України не застосовує їх, як акти, що не відповідають законодавству У країни, виходячи з наступного.

В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( Далі - закон ) та інших законодавчих актів У країни, виданих відповідно до нього (ст. 2 Закону).

Завданнями цього Закону, відповідно до ст. 1 є, зокрема: визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви.

Відповідно до ст. 9 Закону релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Ст. 10 Закону передбачає, що релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Монастирі можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення) ( ст. 13 Закону ).

Відповідно до Статуту Свято- Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви, зареєстрованого Державним комітетом України у справах релігії (постанова № 5/З від 26.05.1998 р.) - Свято-Тихвінський жіночий монастир є релігійною організацією, котра, як структурний підрозділ Української Православної Церкви, входить до складу Дніпропетровської єпархії. Засновником Монастиря є Українська Православна Церква.

Згідно з п. 12 Статуту, Монастир володіє правами юридичної особи у рамках, визначених законодавством України, цим Статутом, Статутом Української Православної Церкви та Статутом Дніпропетровської єпархії.

Монастир, відповідно до п. 2З Статуту має право створювати для релігійної освіти дітей і дорослих школи, а також проводити навчання в інших формах. З цією метою використовуються власні приміщення, приміщення, які надаються державними та громадськими організаціями, а також приватними особами на договірних умовах.

П. 30 Статуту передбачає, що будівлі, споруди, предмети культу, об’єкти соціального, добродійного та господарського призначення, кошти, література, інше майно, набуте Монастирем, утворене ним за рахунок власних ресурсів, пожертвуване громадянами, підприємствами, закладами та організаціями, передане державою, а також набуте на інших законних підставах, є власністю Монастиря Української Православної Церкви.

У разі припинення діяльності Монастиря, як структурного підрозділу Української Православної Церкви його правонаступником є Українська Православна Церква в особі її керівного органу. Як структурний підрозділ Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви, Монастир визнає виняткове право розпоряджатися культовими будівлями, що належать Українській Православній Церкві на правах власності та перебувають на балансі Дніпропетровської єпархії чи Монастиря так само, як і право розпоряджатися священними предметами ( включаючи ікони, за Священним Синодом Української Православної Церкви. Розпоряджатися іншими будівлями та спорудами, що належать Монастирю на правах власності, Монастир може за згодою Священного Синоду Української Православної Церкви ( п. 31 Статуту).

Відповідно до Довідки Дніпропетровського єпархіального управління від 10.11.2009 р. за № 774 Свято-Тіхвинський жіночий Монастир канонічно підпорядковується керуючому Дніпропетровською єпархією Української Православної Церкви митрополиту Іринею. Дніпропетровська єпархія, в свою чергу, знаходиться в юрисдикції Української Православної Церкви.

В Статуті про управління Української Православної Церкви прийнятому Собором Української Православної Церкви у листопаді 1990 р. із змінами, зазначається, що Українська Православна Церква об’єднує єпархії, монастирі і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви. До установ Української Православної Церкви відносяться єпархії, монастирі.

Згідно зі Статутом Священний Синод Української Православної Церкви є органом управління Української Православної Церкви у період між Соборами єпископів Української Православної Церкви і засновує або ліквідує єпархії та монастирі.

До обов’язків Священного Синоду також входить вирішення питань, пов’язаних з володінням та користуванням, розпорядженням будівлями і майном, призначеним спеціально для здійснення цілей та завдань Української Православної Церкви, а також установлення порядку розпорядження, володіння та користування іншим майном Української Православної Церкви.

Статут передбачає, що Єпархіальний архієрей є повноважним представником Української Православної Церкви перед органами державної влади у питаннях, що стосуються його єпархії, а також має вищий нагляд за єпархіальними установами та монастирями. Єпархіальний архієрей, здійснюючи управління єпархією, звертається до органів державної влади з питань повернення у власність або передачі в користування Церкві храмів та інших будівель і споруд, які є майном колишньої церковної власності, вирішує питання щодо права власності ( володіння, користування, розпорядження ) церковним майном у межах єпархії, підтверджує належність монастирів, що входять до єпархії.

Монастир, відповідно до Статуту про управління Української Православної Церкви - це церковна установа, в якій мешкає і здійснює свою діяльність чоловіча або жіноча громада, що складається з православних християн, які добровільно обрали чернечий спосіб життя заради духовного та морального вдосконалення. Питання про відкриття монастирів вирішується Священним Синодом Української Православної Церкви.

У своєму житті та діяльності монастирі керуються положеннями Статуту про управління Української Православної Церкви, "Положенням про монастирі та чернецтво", У ставом внутрішнього життя, ухваленим єпархіальним архієреєм та власним Статутом, зареєстрованим в органах державної влади.

Статут про управління Української Православної Церкви також передбачає, що монастир може у встановленому законом порядку отримувати від органів державної власті у власність або в користування храми, церковне начиння, житлові приміщення та господарські будівлі і відповідає за збереження цього майна. Монастирі можуть мати подвір"я ( скити ). Подвір'ям ( скитом) називається розташований за межами монастиря храм з житловими та іншими приміщеннями, що перебувають в його віданні. Подвір"я ( скит) перебуває в юрисдикції того ж архієрея, що й монастир.

Згідно зі Статутом будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, кошти та інше майно, набуте Київською Митрополією Української Православної Церкви, синодальними установами, управліннями єпархій, парафіями, монастирями, духовними навчальними закладами, місіями, братствами і сестринствами Української Православної Церкви, створене ними за рахунок власних ресурсів, пожертвуване громадянами, підприємствами та організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом, є Їхньою власністю.

Питання, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням культовими будівлями та майном, вирішують Київська Митрополія Української Православної Церкви, управління єпархій, синодальні установи, монастирі, парафії, духовні навчальні заклади, місії, братства, сестринства та інші структурні підрозділи Української Православної Церкви. Ці підрозділи оперативно управляють відокремленою частиною церковного майна і є підзвітними в порядку підлеглості вищому підрозділу зі Статутом про управління Української Православної Церкви.

Відповідно до ст. 7 Закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами ( положеннями ). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства ( місії ), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Отже, виходячи з вищевикладеного, Свято- Тихвінський жіночий монастир Дніпропетровської Єпархії Українського Православної Церкви має право та відповідні повноваження на звернення до суду із позовними вимогами, пов’язаними із визнанням за Українською Православною Церквою право власності на будівлі та споруди Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви.

Як зазначалося раніше, предметом спору по справі є вимоги Свято- Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської Єпархії Українського Православної Церкви пов’язані із визнанням права власності на решту нерухомого майна колишнього Свято-Тихвінського жіночого монастиря що розміщуються по вул. Чичеріна, 171 і яке не увійшло до переліку повернутого нерухомого майна, відповідно до рішення Дніпропетровської обласної ради № 100-10/ХХІІ від 18.11.1997 р.

Відповідно до Довідки № 42 від 01.02.2010 р. виданої секретарем Дніпропетровської Єпархії Українського Православної Церкви, Свято-Тихвінський жіночий монастир є правонаступником усіх прав та обов’язків Тихвінського жіночого монастиря, заснованого у 1863 році з правом звернення до всіх державних та судових органів.

Як вбачається з матеріалів Технічних паспортів будівель розташованих за адресою вул. Чичеріна, 171, наданих Комунальним підприємством ,,міжміське бюро технічної інвентаризації" : будівля під літерою "Б"-2 була побудована у 1867 році; будівля під літерою ,,8"-1 була побудована у 1870 році; будівля під літерою "Д"-1 була побудована у 1870 році; будівля під літерою "Е" -1 була побудована у 1870 році; будівля під літерою "Ж" -1 була побудована у 1870 році; будівля під літерою "Г"-1 була побудована у 1870 році., будівля під літерою "З" -1 була побудована у 1895 році.

Відповідно до висновку судово-будівельної експертизи проведеної Дніпропетровською торгово-промисловою палатою - рік будівництва будівель та споруд, які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171, а саме:

- літ. Б-2 - учбовий корпус загальною площею 2279,1 кв. м. - визначити неможливо;

- літ. В-І - майстерня загальною площею 249,7 кв. м. - приблизно 1895-1960 р. р.;

- літ. Д-l- майстерня загальною площею 540,5 кв. м.- 1870 рік;

- літ. Е-l- Їдальня загальною площею 772,5 кв. м.- приблизно 1875-1895 р. р.;

- літ. Ж-І - спортзал, загальною площею 260,6 кв. м.- приблизно 1876-1895 р. р.;

- літ. М-l- господарська будівля, загальною площею 58,6 кв. м.- визначити неможливо;

- літ. Л-l- господарська будівля, загальною площею 15,3 кв. м. - визначити неможливо;

- літ. Г-l- майстерня, загальноюпло ею 290,9 кв. м. - 1895 рік.

Зазначені у позові будівлі та споруди Тихвінського жіночого монастиря: літ. В-І; літ. Д-l; літ. Е-l; літ. Ж-1; літ. Г-l; літ. З-І, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171 - відносяться до культових будівель монастиря, оскільки виходячи із специфіки установи, були побудовані за кошти останньої саме для задоволення релігійних потреб жіночої громади, що складалася з православних християн, які добровільно обрали чернечий спосіб життя.

Ст. 17 Закону передбачає, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Право власності релігійних організацій охороняється законом ( ст. 18 Закону ).

Згідно з п. 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 р. "Про порядок введення в ДІЮ Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 р. "Про внесення змін до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації" на відповідні державні органи покладено обов'язок забезпечити згідно з зазначеним Законом повернення у власність релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном в установленому Законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорудження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та Їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Відповідно до п. 3 Указу Президента України від 04.03.1992 р. "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" зазначені державні органи зобов'язані протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням (Розпорядженням Президента України від 22.06.1994 р. N 53/94-рп дію цього пункту продовжено до 01.12.1997 р. ).

Отже, згідно з цим Указом допускається не лише повернення, а й передача у власність релігійних громад культових будівель. Зазначена передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї конфесії (віросповідної приналежності), якій належала будівля на момент її переходу у власність держави (п. 7 роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/109 від 29.02.1996 р. ,про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( далі роз’яснення ) із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду № 02-5/445 від 18.11.1997 р. )

Відповідно до п. 9.3. роз'яснення під поверненням культових будівель і майна слід розуміти повернення зазначених будівель і майна у власність релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму, наприклад, громадам православної церкви.

До введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в У країні було визнано державною власністю згідно зі ст. 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року.

З метою остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР щодо релігії, забезпечення відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів релігійних організацій, дальшого процесу їх морально-політичної реабілітації, поліпшення відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості, створення сприятливих умов для утвердження принципів свободи совісті та віросповідної рівності, Президентом України 21.03.2002 р. був прийнятий Указ № 279/2002 ,про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій".

П. 4. Указу, Президент України постановив рекомендувати органам місцевого самоврядування вжити заходів з відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема щодо повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у комунальній власності і використовуються не за призначенням.

Відповідно до матеріалів справи, зазначене у позові спірне нерухоме майно на момент його переходу у власність держави до закриття Тихвінського жіночого монастиря належало Російській Православній Церкві, правонаступницею якої є Українська Православна Церква, яка в особі Свято- Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської Єпархії Українського Православної Церкви здійснює користування іншою частиною майнового комплексу монастиря, повернутого раніше і право власності на яку оформлене за Українською Православною Церквою.

Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав і інтересів ( ст. 16 ЦК України ).

Правом власності згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном ( ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ст. 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Викладені норми чинного законодавства і зокрема ст. 18 Закону дозволяють стверджувати про те, що Позивач як релігійна організація може мати на праві власності певне майно та звертатися до суду за захистом порушеного права.

Ст. 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

П. 12 постанова Пленуму Верховного Суду України N 14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення у цивільній справі" зазначає, що у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23.02.2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення У країною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України - регулюються Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі Закон).

Відповідно до ст. 17 Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 5 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1, 2, 3 і 4 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи рішення по справі "Церква села Сосулівка проти України" (заява № 37878/02, Страсбург, 28.02.2008 року ), Європейський Суд з прав людини враховував доповідь моніторингового комітету Парламентської асамблеї про "Дотримання зобов'язань, взятих на себе Україною" ( док. 10676, 19.09.2005 р. ) щодо питання повернення раніше націоналізованих культових будівель релігійним організаціям ( далі рішення Європейського Суду ). Відповідні витяги з доповіді визначають таке:

269. Україна зобов'язалася запровадити нову недискримінаційну систему реєстрації церков та знайти правове рішення для повернення церковного майна

270. Законодавству України все ще бракує ефективних правових способів повернення церковного майна. До цього часу таке повернення здійснювалося несистематично на підставі постанови Верховної Ради від 1991 року та кількох указів президента. Правова проблема реституції в основному породжена тим, що релігійні об'єднання не мають права на отримання статусу юридичної особи і, таким чином, не можуть володіти майном. Більшість організацій, що володіли майном, яке має бути повернене, перестали існувати, а Православна Церква представлена декількома організаціями. Це призводить до практики повернення майна ad hdc, що повністю залежить від преференцій органів місцевої влади і що в більшості випадків тягне за собою не відновлення права власності, а передачу майна у безоплатну оренду. Тому ми закликаємо українське керівництво виробити чіткі правила повернення майна релігійних організацій" ( п. 36. рішення Європейського Суду ).

Згідно з п. 37. рішення Європейського Суду витяги з Доповіді моніторингового комітету Ради Європи про "Дотримання зобов'язань, взятих на себе Україною" ( док. 8272, 02.12.1998 р. ) щодо питання повернення раніше націоналізованих культових будівель релігійним організаціям, передбачають таке: 51. Одним із зобов'язань України, зазначених у п. 11 (хі) Висновку № 190, є сприяння "мирному вирішенню існуючих суперечок між православними церквами ( ... ) при забезпеченні незалежності церкви в її відносинах з державою; буде … запроваджено нову недискримінаційну систему реєстрації церков та встановлено правове вирішення питання про повернення церковної власності".

Відповідно до п. 41. рішення Європейського Суду, суд зазначає, що згідно з принципами, які закріплені у його практиці ( див., між іншим, "Пудас проти Швеції", рішення від 27.10.1987 р., Серія AN 125-А, п. 31 ), спір щодо "права", про яке можна стверджувати - принаймні на підставах, котрі можна довести, - що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру, в світлі відповідних положень Конвенції має визначатися не тільки як юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи ( див. "Кьоніг проти Німеччини", рішення від 28.06.1978 р., Серія АN 27, п. 89 ). Відповідно, вирішальним для визначення того, чи стосується справа прав цивільного характеру, є безпосередньо характер права, яке є предметом розгляду (див. Рішення Кьоніг проти Німеччини", згадане вище, п. 90 ).

В п. 42. рішення Європейського Суду, суд звертає увагу, що провадження у справі заявника стосувалось визначення права заявника на користування культовою будівлею, яка належала державі, права, передбаченого чинним на той час законодавством. Також Суд зазначає, що згідно зі ст. 17 Закону України про свободу совісті та релігійні організації" заявник мав право звернутись до судів із скаргою на невиконання місцевими органами влади договору про користування церковною будівлею, зокрема вимагаючи зобов'язати державу виконати розпорядження, яким надавалось право використовувати цю будівлю. На думку Суду, існування права "на користування культовою будівлею" в українському національному законодавстві, відстоювання цього права заявником та неспроможність заявника фактично користувались церковною будівлею для задоволення своїх релігійних потреб були безпосередньо вирішальними для визначення прав і обов'язків цивільного характеру". Зокрема це стосується питання управління церковним майном релігійної організації заявника. Відповідно, провадження у цій справі підпадає під дію п. 1 ст. 6 Конвенції.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з: захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права. Господарським судам підвідомчі також справи про визнання фактів, що мають для суб'єктів господарювання юридичне значення ( п. 3 рекомендацій Президії ВГСУ 27.06.2007 № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" із змінами).

Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідно, коли щодо його належності у Позивача відсутні правовстановлюючі документи, і це право оспорюється Відповідач. Оскільки позови про визнання права власності, з одного боку, не зв’язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і, з іншого боку, диктуються триваючим незаконним поводженням третьої особи, на них, як і на негатроні позови, не поширюється дія позовної давності.

Отже, Позивачем не пропущений строк позовної давності, на застосуванні якого заявив Прокурор та Відповідач-2.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги положення чинного законодавства щодо забезпечення відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів релігійної організації, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, а також рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із 3аконом України від 23.02.2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі - господарський суд вважає позовні вимоги Позивача пов’язані із визнанням за Українською Православною Церквою право власності на будівлі та споруди Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви, а саме: літ. В-І - майстерня загальною площею 249,7 кв. м.; літ. Д-l- майстерня загальною площею 540,5 кв. м.; літ. Е-l- Їдальня загальною площею 772,5 кв. м.; літ. Ж-І - спортзал, загальною площею 260,6 кв. м.; літ. Г-l- майстерня, загальною площею 290,9 кв. м.; літ. 3-1 - сарай, загальною площею 203,4 кв. м. що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171 - обrpунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В п. 13 постанова Пленуму Верховного Суду України N 14 від 18.12.2009 "Про судове рішення у цивільній справі" зазначається, що вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний у необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання ( наприклад анулювання свідоцтва про право власності в разі задоволення позову про витребування майна від добросовісного набувача тощо).

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зазначити в резолютивній частині рішення правові наслідки, які тягне за собою визнання за Позивачем права власності на вказане нерухоме майно, пов’язані із частковим анулюванням Свідоцтва про право власності на нерухоме майно будівлі і споруди виданого 19.01.2010 р. на спірні об’єкти, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171.

Керуючись ст. ст. 1,22,27,29,33,41,44,49,69,82 - 85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Позивача -задовольнити.

Визнати за Українською Православною Церквою право власності на будівлі та споруди Тихвінського жіночого монастиря Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви, а саме: літ. В-І - майстерня загальною площею 249,7 кв. м.; літ. Д-І- майстерня загальною площею 540,5 кв. м.; літ. Е-l- Їдальня загальною площею 772,5 кв. м.; літ. Ж-І - спортзал, загальною площею 260,6 кв. м.; літ. Г-l- майстерня, загальною площею 290,9 кв. м., літ. 3-1 - сарай, загальною площею 203,4 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 171.

Часткового анулювати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно будівлі і споруди видане 19.01.2010 р; в частині приналежності до комунальної форми власності ( територіальної громади сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради ): літ. В-l- майстерня, загальною площею 249,7 кв. м.; літ. Г-l - майстерня, загальною площею 290,9 кв. м.; літ. Д-l- майстерня - загальною площею 540,5 кв. м.; літ. Е-l - їдальня, загальною площею 772,5 кв. м.; літ. Ж-І - спортзалу, загальною площею 260,6 кв. м., літ. 3-1 сарай, загальною площею 203,4 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичерін а, 171.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.



Суддя

І.М. Кощеєв



(Рішення оформлене відповідно

до ст. 84 ГПК України – 21.08.2010 р.)

Скачать 366.08 Kb.

Поделитесь с Вашими друзьями:




База данных защищена авторским правом ©vossta.ru 2022
обратиться к администрации

    Главная страница